Іван Артемович Панькевич

06 жовтня 2016 року виповнюється 129 років із дня народження Івана Артемовича Панькевича, українського мовознавця, літературознавця, історика, педагога, громадського діяча, одного із засновників товариства «Просвіта» і «Педагогічного товариства Підкарпатської Русі» в Ужгороді, автора шкільних підручників для молодших класів середніх шкіл, праць із літературознавства, фольклору Галичини, краєзнавства, педагогіки.

Іван Артемович Панькевич народився 6 жовтня 1887 р. в с. Цеперові на Львівщині в селянській сім’ї. Навчався у Львівському та Віденському університетах. У 1914—1918 рр. викладав у Тересіянській консулярній академії у Відні, з 1919 р. — в Ужгородській і Перечинській гімназіях; у 1938—1939 рр. — директор Перечинської гімназії. У міжвоєнний період — один із засновників філії товариства «Просвіта» в м. Ужгороді, редагував її «Наукові збірники» та ряд громадсько-просвітницьких і педагогічних журналів («Учитель», «Вінок», «Підкарпатська Русь»). 1939 р. виїхав до Праги, де був обраний доцентом Українського вільного університету (УВУ) і професором Карлового університету (1947 р.). Дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Помер у м. Празі.

Як мовознавець досліджував історію української мови XIV-XVIII ст., зокрема на Закарпатті. Опрацював численні рукописні і друковані пам’ятки: «Пандекти Антіоха» 1307 р., Ладомирівське Євангеліє XVII ст., «Тишівську Олександрію» і «Граматику» А. Коцака XVIII ст., ряд грамот тощо. Широко вивчав особливості українських діалектів Закарпаття: «Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей» (1938); «Нарис історії українських говорів Підкарпатської Русі» (1958); проводив лінгвогеографічні та експериментально-фонетичні їхні дослідження, звертався до питань місцевої топоніміки, ономастики тощо. Збирав зразки української народної творчості Закарпаття (календарно-обрядові пісні та ін.). У педагогічній діяльності обстоював розвиток літературної мови в регіоні на основі поєднання особливостей місцевих говірок із загальноукраїнськими традиціями. Уклав підручник «Граматика руського язика для молодших класів шкіл середніх і горожанських» (1922); розробив проект українського правопису з урахуванням фонетичних особливостей бойківсько-верховинських говорів — т. зв. «панькевичівку» (діяв на Закарпатті до 1945 р.).