Вірш-враження від прочитаного роману О. Вайльда «Портрет Доріана Грея»
На полотні маестро оживає дійсність,
Вона палає сяйвом вогняним,
Та не згаса лише болюча часоплинність,
І ожива любов, покликана у дім.
А вічна молодість – лише примара,
Вона чарує мить, а не життя.
Красивим бути – то лише є чари,
Людиною лишатись – дивина.
Самозакоханість, егоїстичні дії
Не приведуть до милого кінця.
Руйнуються миттєво усі мрії,
Сам перетворюєшся у вигнанця.
Життя просте, легеньке, мов пір’їна,
Та ти ускладнюєш все сам,
Усі часи для тебе є руїна,
Не вір нікому, вір лиш небесам.
Ти станеш старшим, мудрістю розбитим,
І молодість не личить вже тобі.
Так чом себе не хочеш ти любити?
Втрачаєш час у марній боротьбі.
Я можу лиш одне тобі сказати:
Живи життям веселим, бунтівним,
Руйнуй стереотипи, ламай ґрати,
Бо ти у світі лиш такий один.
А. Яценко